Універсальний миючий засіб Tin Combi 1.5L

p.s. Історія прання:
Від античності до XIX століття
Практика прання одягу існує здавна. У “Одіссеї” Гомер описує, як Навсікая і її подруги прали одяг у морі, а потім сушили його на сонці. У римлян було своє рішення – для відбілювання тог використовували ферментовану сечу.

Германці й галли виготовляли кульки з жиру тварин, змішаного з попелом, які використовували для прання. У середньовіччі мильні майстерні стали популярними в Італії та Іспанії. Через кілька століть з'явилося більш вишукане мило на основі рослинних олій. Його висока ціна обмежувала доступність, але його детергентні властивості поступово здобули визнання.

XX століття
До Першої світової війни прання здійснювали з використанням мила, соди та відбілювачів на основі перборатів. Але через нестачу тваринних жирів у Німеччині під час війни було створено перший синтетичний детергент – "сурфактанти". Вони стали революцією, оскільки були менш чутливими до жорсткості води.

З часом з'явилися три типи сурфактантів: аніонні, катіонні й неіоногенні. Також почали використовувати фосфати для пом’якшення води, що дозволяло зменшити кількість сурфактантів. У 60-х роках виявили, що деякі сурфактанти не є біорозкладними і накопичуються у підземних водах. Це змусило перейти на більш екологічні варіанти, які використовуються й досі.

У 90-х з’явилися рідкі пральні засоби, які швидко завоювали популярність у Франції, Великій Британії та США завдяки зручності використання. Пральні порошки залишилися основним вибором в інших країнах.

Сучасність
Сьогодні пральні порошки – це складні хімічні формули, які містять сурфактанти, відбілювачі, активатори відбілювачів, оптичні підсилювачі, хелатори й антикорозійні агенти. Завдяки ферментам, які вперше з’явилися на початку XX століття, стало можливим ефективне прання навіть за низьких температур.

Пральні засоби пройшли довгий шлях, поєднуючи традиції, інновації та турботу про навколишнє середовище.